ПИЛИПІВЧА́НИЙ

ПИЛИПІВЧА́НИЙ, а, е, розм. Який буває на пилипівку. Галецька обсміхнулась, неначе блиснуло сонце з-за хмар в пилипівчану негідь та сльоту (Н.-Лев., IV, 1956, 282); Десь коло півночі Вербівку засипало майже в коліно тривким пилипівчаним снігом (Іщук, Вербівчани, 1961, 190). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 352.