БУРЛИ́ТИ

БУРЛИ́ТИ, и́ть, недок. Бурхливо, з шумом текти. Чути, щось гуде, клекоче, бурлить, страшніше самого грому (Кв.-Осн., II, 1956, 473); Бурлила річка, котячи повні береги темно-жовтої, каламутної води (Фр., IV, 1950, 340); Бурлить у тілі кров: — Вперед, вперед! — нас кличе знов (Гірник, Сонце.., 1958, 80). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 260.