БУНЧУ́К

БУНЧУ́К, а́, ч. 1. іст. Булава з металевою кулькою на кінці і прикрасою-китицею з кінського волосу; в давні часи широко застосовувалася в Туреччині, Польщі, Росії (як ознака влади козацьких отаманів) і на Україні (як ознака влади гетьманів). Не хотілось в снігу, в лісі, Козацьку громаду З булавами, з бунчуками Збирать на пораду (Шевч., І, 1951, 22). 2. У деяких військових оркестрах — шумовий музичний інструмент (з дзвіночками), прикрашений волоссям з кінських хвостів. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 257.

Смотреть больше слов в «Словнику української мови в 11 томах»

БУНЧУКО́ВИЙ →← БУНЧУ́ЖНИЙ

Смотреть что такое БУНЧУ́К в других словарях:

БУНЧУ́К = БУНЧУ́Г

бунчу́к = бунчу́г — булава-держак довжиною до двох з половиною метрів з металевою кулькою-маковицею на кінці й прикрасою — китицею з кінського волосу; в Україні XVII — XVIIIст. служила ознакою влади гетьманів; прикметник: бунчуко́вий у сполученні: бунчуко́вий това́риш — титул члена почесного відділу при гетьмані в Україні XVII—XVIIIст.; в походах перебував під командою генерального бунчужного або під бунчуком самого гетьмана. Бунчукові товариші несли бунчуки. Майоріло багато корогов і знамен (О. Довженко). Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 59-60.... смотреть

БУНЧУ́К

Смотреть что такое БУНЧУ́К в других словарях:

БУНЧУ́К = БУНЧУ́Г

Рекомендуем посмотреть:

DAPHNE

EARNED RATE

MARITIME SAFETY LAW

MS

ЖЕЛТЫЕ ПРОФСОЮЗЫ

ИНСТИНКТ

КЛУБИТЬСЯ

ОБРАБАТЫВАТЬ

ОСЫПЬ

СОЛНЕЧНЫЙ СВЕТ