БУНДЮ́ЧНІСТЬ

БУНДЮ́ЧНІСТЬ, ності, ж. Абстр. ім. до бундю́чний 1. — Випиймо, о. Мойсей, за вічну пам’ять шляхетського польського гонору! За їх бундючність давню! (Н.-Лев., І, 1956, 126); Він захлинався від радості, маючи нарешті змогу потішитись над бундючністю своячки (Рибак, Помилка.., 1956, 180). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 256.