ПІДБУ́РЕНИЙ

ПІДБУ́РЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до підбу́рити. Аніфат, підбурений Юрком, штурхнув Франку в груди так, що вона впала і впустила з рук карнавку (Чорн., Визвол. земля, 1959, 84); Захвилювалась, загомоніла Січ. Підбурені десятком розпалених голів, задні ряди запорожців кинулись в бік передмістя… (Довж., І, 1958, 237); Орися, підбурена батьком, біжить знов на хрущів, а запашний український вечір ласкаво огорта натомлену землю (Стар., Облога.., 1961, 19). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 401.