ОЧИ́ЦІ

ОЧИ́ЦІ, и́ць, мн. Зменш.-пестл. до о́чі. [Кіндрат Антонович:] Олесю, голубко, розкрий же очиці! (Кроп., II, 1958, 340); Один маленький хлопчик заліз у куток і наляканими очицями поглядає навкруги (Гр., І, 1963, 242); Барабаш, як спійманий на шкоді, злякано закліпав вузькими очицями (Панч, Гомон. Україна, 1954, 48); * У порівн. [Сербин:] Там під тією могилою єсть криниця… вода свіжа, як твій видик, ясна, як твої очиці (Вас., III, 1960, 35). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 832.