Смотреть больше слов в «Словнику української мови в 11 томах»
оте́ць — 1) традиційно-народне і високе — батько; жартують: «Такі собі рідні, що мій отець у його вітця купив собі паця». Пан добрий, як отець — взяв корову і скопець, а пані, як мати — кaзалa теля взяти (М. Номис); 2) оте́ць-ма́ти (народнопоетичне — оте́ць-не́нька) — у народі — батьки. По дівоньці отець-мати плаче (А. Метлинський); Приступи, Марусе, близенько, Уклонися отцю-неньці низенько! (І. Нечуй-Левицький); 3) Оте́ць Небе́сний = Бог-Оте́ць див. Бог; 4) титул служителя релігійного культу, а також форма звертання до нього у значенні «панотець, святий отець».Отець Залізо з келії вийшов (П. Чубинський); Отець Маврикій — брехун великий (приказка); 5) отці́ це́ркви = святі́ отці́ [це́ркви] — тлумачі християнського віровчення; богослови, духовні вчителі, серед яких Афанасій Александрійський, Василій Великий, Григорій Ніський, Григорій Богослов, Іоанн Златоустий, Максим Сповідник та ін.; святи́й оте́ць — також піп. У святих отців не знайдеш кінців (приказка). Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 425-426.... смотреть