ОСТИГА́ТИ

ОСТИГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОСТИ́ГНУТИ і ОСТИ́ГТИ, гну, гнеш; мин. ч. ости́г, ла, ло; док. 1. тільки 3 ос. Віддаючи тепло, поступово ставати холодним; холонути, охолоджуватися, вихолоняти. Кошик пішов повільними кроками вздовж канави, де подзюркувала гаряча вода, яка тут же остигала (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 118); Свердло швидко нагрівалося і доводилось припиняти роботу, щоб воно остигло (Трубл., Шхуна.., 1940, 319); * Образно. На заході небо спалахнуло червоним вогнем, поволі остигало й м’якшали кольори фарб (Чорн., Визвол. земля, 1959, 151). 2. тільки 3 ос., перен. Поступово слабнути, спадати, зникати (про почуття, переживання). Андрій з тяжким серцем ішов дальше. Його запал, здавалося, поволі остигав (Фр., V, 1951, 69); Бронкові стає жаль хлопця. Злість, що кипіла в ньому на Олексу, поволі остигає (Вільде, Сестри.., 1958, 91). 3. перен. Заспокоюватися, вгамовуватися. Ріка вже кинулася в другий бік.. ще шукати кривавої поживи. І довго потім не остигаєш із гніву, дика ріко (Хотк., II, 1966, 321); Григор, остигаючи від.. їзди та відчуваючи передгрозовий подих, звеселів (Гуц., Скупана.., 1965, 19). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 786.