ОСЛЯ́ЧИЙ

ОСЛЯ́ЧИЙ, а, е. 1. Прикм. до осе́л. Старі браміни поприносили старі пергаментні документи. Перед Саібом розгорнули цілу ослячу шкуру (Н.-Лев., IV, 1956, 32); Обурений професор показав цілому класові одну картку з зошита Демидова, на якій була нарисована велика осляча голова в окулярах (Мак., Вибр., 1954, 51). 2. Такий, як у осла. Ярослав дивився на митрополита, тішила його осляча впертість Феопемптова (Загреб., Диво, 1968, 627). Осля́че ву́хо; Осля́чі ву́ха, зневажл., лайл. — уживається на означення обмеженості, нерозумності або некмітливості кого-небудь. — За жнива клопіт, а про піонерську зміну забув, ослячі вуха! (Донч., VI, 1957, 56). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 773.