ОСИ́ЛЮВАТИ

ОСИ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОСИ́ЛИТИ, лю, лиш, док., перех. 1. Переборювати, долати що-небудь (перешкоду і т. ін.). Осмомисл не йшов, — брів у тумані. Здалеку здавалося навіть, що осилює опір води (Міщ., Сіверяни, 1961, 146); // Перемагати у боротьбі. Я більшу частину дня пролежав, думаючи про те, як то сьогодні в нашій окрузі відбудуться вибори від земельних власників. Чия-то, мовляв, візьме гору: чи "праві" осилять "лівих", чи "ліві" подужають "правих"? (Мирний, IV, 1955, 349); Щоб собаки не заважали, вони [вовки] душили їх ще більше, ніж овець. Не могли осилити тільки Бруса (Панч, В дорозі, 1959, 184); // Перемагати, пересилювати в собі які-небудь почуття. [Карпо:] Хоч і несила [перебути розлучення], а мусиш силкуватись. [Домаха:] А як не осилю, і та боротьба штовхне мене в кручу або на гілляку? (Кроп., II, 1958, 119). 2. Справлятися з чим-небудь, що вимагає певних зусиль. Патлатюк, доки осилював слово, спочатку мемекав, мов ягня (Панч, Мир, 1937, 10); — Два урожаї — новина. Та в бій ходить — не первина! Осилить наш народ і цей переворот (Гонч., Вибр., 1959, 343); // Переборюючи труднощі, оволодівати, опановувати чим-небудь; освоювати. Він осилював її [науку] з усією пристрастю своєї впертої натури (Чорн., Визвол. земля, 1950, 17); Федір Кабанець старався до сьомого поту, осилював балалайку (Збан., Малин. дзвін, 1958, 197); Він вже осилив два курси, тепер залишався останній, найважчий (Собко, Біле полум’я, 1952, 25); // Пересуваючись у просторі, долати якийсь відрізок шляху. До перевозу Йонеску було кілометрів із п’ять, може, біля десяти. До ранку їх можна було легко осилити (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 73). 3. Серйозно турбувати, завдавати прикрощів; змагати, мучити (про фізичний біль, страждання). Інколи, як лютий біль Осилював його [Каїна], він, мов безумний, Гнав геть її [сестру] від себе (Фр., X, 1954, 370). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 761.