ОП’ЯНІ́ННЯ

ОП’ЯНІ́ННЯ, я, с. Стан за знач. оп’яні́ти. Він пережив бурхливе оп’яніння від ефіру і впав у.. безмежну темінь забуття (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 224); По тілу поступово почало розливатися приємне тепло, шлунок.. заспокоївся, виповнився, Михайло відчув навіть оп’яніння, те саме, яке часто охоплює голодну людину після їжі (Збан., Сеспель, 1961, 278); Аж згодом, .. коли відчув [Олексич] на обличчі чийсь теплий, уривчастий від хвилювання подих, а потім — гарячий і до оп’яніння солодкий цілунок на устах, — тоді тільки прокинувся (Міщ., Сіверяни, 1961, 86). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 736.