ОКСАМИ́Т1

ОКСАМИ́Т1, у, ч. Тканина з густим коротким ворсом з натурального шовку або штучного волокна. — Будем жити, вино пити, Яничара бити, А курені килимами, Оксамитом крити! (Шевч., І, 1963, 202); Мати вбирала її в оксамит та шовк (Н.-Лев., IV, 1956, 228); Патефон м’яко ліг на обтягнуте оксамитом крісло (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 35); * Образно. Хай ніччю кидають ракети в безодні теплий оксамит, — ми сонце взяли на багнети, — червона помста, тіні — ми (Сос., І, 1957, 306);* У порівн. Дорога суха, аж курява в’ється, Збоку зелені ниви простяглися, Неначе оксамит, сяють на сонці… (Коцюб., І, 1955, 429). ОКСАМИ́Т2, у, ч., бот. (Аquilеgiа L.). Те саме, що о́рлики. Оксамит, півники, любисток, Нечоси-панночки цвіли (Укр. поети-романтики.., 1968, 275). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 682 - 683.