ОБСКУ́БУВАТИ

ОБСКУ́БУВАТИ, ую, уєш і ОБСКУБА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБСКУ́БТИ, бу́, бе́ш; мин. ч. обску́б, ла, ло; док., перех. 1. Вискубувати, виривати (волосся, пір’я і т. ін.) по всій поверхні. Біля кожної дівчинки купа пір’я, і прудкі дитячі пальці обскубують пір’їну за пір’їною (Донч., III, 1956, 30); Горобчичок диб-диб-диб, Сіресенький стриб-стриб-стриб!.. Болять в мене крилечка, Обскубали пір’ячка! (Кроп., II, 1958, 79); — Гусарів небезпечно й зачіпати, — сказала Олеся, — вони й тобі бороду обскубуть, — це митці на всякі штуки (Н.-Лев., III, 1956, 153); * Образно. [Василина:] А я навалюсь на голову. Поки не обскубу увесь чуб йому, не зійду з трибуни (Корн., II, 1955, 254); // Скубучи, очищати від пір’я, пуху (про забитих птахів). Всі [наймички] обскубували птиць од пір’я (Крим., Вибр., 1965, 402); Вирубав собі [Іван] жердь і всі гуси побив. Одну обскуб, наклав огню та пече (Калин, Закарп. казки, 1955, 197); // Щипками обривати, оббирати що-небудь. Вона однією рукою тримала квітку, а другою обскубувала зів’ялі листочки (Вільде, На порозі, 1955, 88); — Ей, Хівре!.. переліг лежить наш при дорозі: Ей, обскубуть горох наш зеленцем, — побач!.. (Г.-Арт., Байки.., 1958, 59). 2. перен., розм. Обкрадати, оббирати кого-небудь. За панів, за капіталістів було так, що там, де заводили машини, то справді обскубували робочого (Коцюба, Нові береги, 1959, 90); [Писар:] Ну, а Рябину обскубемо-таки! Знатно обскубемо! (Фр., IX, 1952, 58). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 579.