ОБМ’ЯКА́ТИ

ОБМ’ЯКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБМ’Я́КНУТИ, ну, неш, док., розм. 1. Ставати м’яким, втрачати первісну твердість, пружність. Від тих побоїв поволі тьмарилася її здорова сільська краса, тверде тіло обм’якало і в очах згасала жага кохання (Тют., Вир, 1964, 7). 2. Ставати млявим, розслабленим. Огей обм’якає, відхиляється спиною до дерев’яної перетинки [ліжка] (Досв., Вибр., 1959, 287); Напружені весь час нерви здали, і все тіло обм’якло, обезвладніло (Гжицький, Вел. надії, 1963, 165); // перен. Під впливом чого-небудь раптово втрачати рішучість, упевненість у діях, поведінці. Цензор якось одразу обм’як, змовк.. На нього, не кліпаючи, дивились ясно-голубі, холодні від ледве стримуваної ненависті очі (Кол., Терен.., 1959, 23); Староста обм’як: з ним розмовляли мовою закону? (М. Ол., Чуєш.., 1959, 68). 3. перен. Ставати лагіднішим, поблажливішим; втрачати попередню суворість, лагідніти. Сп’янілий капітан настільки обм’як і подобрішав, що коли о. Никодим попросив у нього.. машину.., то він охоче це дозволив (Скл., Карпати, II, 1954, 344); Андріян відразу обм’як, де й ділася його суворість (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 204). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 544.