ОБМИВА́ТИСЯ

ОБМИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ОБМИ́ТИСЯ, ми́юся, ми́єшся, док. 1. Змивати з себе бруд, пил і т. ін.; обмивати себе. В мовчанні перепливали вони на конях через Дніпро й Почайну, виходили на берег, обмивались у теплій принадній воді (Скл., Святослав, 1959, 189); — Хоч би мене й сажею помазав [урядник], то я обмиюся та й однакий (Март., Тв., 1954, 185); Гнат обмився та переодягнувся й зайшов до кімнати (Чорн., Визвол. земля, 1959, 38); // Водою очищатися від бруду, пилу і т. ін. Малашка мила руки, але руки в тісті не швидко обмивались (Н.-Лев., II, 1956, 324); // Освіжатися дощем, росою (про траву, дерева і т. ін.). Подерте листя з дерев, збита трава й поламані квіти ніби обмилися свіжою водою (Кобр., Вибр., 1954, 143). ◊ Обмива́тися (обми́тися) сьо́мим по́том — дуже втомлюватися, важко, надсадно працюючи. 2. Сходити, зникати від миття. Кінці пальців у Чубчика були коричневі — він сьогодні ремонтував парту і фарба ще не обмилась (Донч., Перемога.., 1949, 24). 3. тільки недок. Пас. до обмива́ти. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 538.