ОБЛІ́Г

ОБЛІ́Г, ло́гу, ч., розм. Протягом кількох років не оране, не оброблюване поле; переліг. Заснули верби на облозі, і вітер задрімав (Гл., Вибр., 1951, 85); Глянула [Одарка] на сірий лан облогу, і жахом стиснулося серце дівчини: неможливим.. здавалося їй такий лан двома плугами перевернути (Л. Янов., І, 1959, 429); Воли парубчак спинив, виліз із борозни на обліг (Головко, II, 1957, 11); * Образно. Не забудьмо також, доле, І про того — честь йому! — Хто облоги думки оре, Іскри світла кида в тьму! (Граб., І, 1959, 511). ◊ Обло́гом лежа́ти (стоя́ти) — перебувати в занедбаному стані, не оброблятися протягом довгого часу (про поле, лан). А наші ниви сумежні, орю я свою — і дивно мені, що Карпова стоїть облогом, не орана (Коцюб., І, 1955, 300). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 526.