ОБКО́МІВЕЦЬ
ОБКО́МІВЕЦЬ, вця, ч., розм. Працівник обкому. Черговий і обкомівець ледве умовили його відкласти частування, бо вони, мовляв, на службі (Руд., Остання шабля, 1959, 68).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 513.
Смотреть больше слов в «Словнику української мови в 11 томах»
ОБКОНОПА́ТИТИ →← ОБКО́М