БОРЖНИ́К

БОРЖНИ́К, а́, ч. Той, хто взяв у борг що-небудь, винен кому-небудь. Боржник весело бере, а сумно віддає (Укр.. присл.., 1955, 282); — Вимін боржник. Я стягну з вас те, що ви мені завинили (Смолич, І, 1958, 124); Незаможні жителі міста [Ольвії] часто бували боржниками багатих купців і лихварів (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 250). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 218.