НОВІ́ТНІЙ

НОВІ́ТНІЙ, я, є. 1. Який охоплює сучасний період, стос. до нього; сучасний, теперішній. О, дайте Чумакових ритмів, Заліза дзвін, бетону тон! Щоб оспівать часи новітні (Шер., Дорога.., 1957, 5); Багато великих змін відчули люди в собі і в новітньому світі (Довж., І, 1958, 84); Новітні архітектори й художники вивчають старі архітектурні форми і живописні принципи (Літ. Укр., 20.VІ 1967, 3). 2. Новий, що відповідає сучасним вимогам; найновішого типу, конструкції і т. ін. Замість архітектурних балконів з амурчиками та іншими прикрасами, новітні будинки мали стандартні, неестетичні залізні балкончики (Вільде, Сестри.., 1958, 109); Чекають нас новітнії машини. Ставай, юначе, справжнім трударем! (Бойко, Про 17 літ, 1958, 15); В соціалістичних країнах є великі можливості впровадження у виробництво новітніх досягнень науки і техніки (Ком. Укр., 9, 1962, 21); // рідко. Новий, інший; не той, що був раніше. І став я шукати собі для розради Новітніх друзів (Крим., Вибр., 1965, 115). ∆ Нові́тня істо́рія — історія останнього періоду. Ленін закликав розвивати далі матеріалістичну діалектику на основі узагальнення досвіду новітньої історії (Біогр. Леніна, 1955, 255); Нові́тня літерату́ра — література останнього періоду. Купала, разом з Я. Колосом, був засновником новітньої літератури білоруського народу (Мас., Життя.., 1960, 18). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 434.