НЕСКАЗА́ННИЙ

НЕСКАЗА́ННИЙ, а, е. 1. Якого не можна виразити, передати словами. Мотря під холод дві дошки спалила, бо не було чим у хаті прокурити… Біднота несказанна, злидні невилазні! (Мирний, І, 1949, 140); І ліс, і моріжок, і річка мені здавались чарівними й повними несказанної краси, чогось неземного (Досв., Вибр., 1959, 50). 2. Дуже великий силою свого вияву; незвичайний. Несказанний гомін широкими хвилями вилітав з корчми крізь відчинені двері (Коцюб., І, 1955, 21); Скочив [Іван] з своєї постелі і кинувся до матері. В очах світилась несказанна радість (Кол., Терен., 1959, 26). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 383.