НЕРОЗРИ́ВНИЙ

НЕРОЗРИ́ВНИЙ, а, е. 1. Якого не можна розірвати, роз’єднати на частини. Сміливий нащадок Прометея Знаходив смутну долю свого предка: Вигнання, муки, нерозривні пута, Дочасну смерть у дикій самотині… (Л. Укр., І, 1951, 124); Рицар не міг далеко від’їхати, крутився тут же поряд, бо руські йшли нерозривними рядами (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 444). 2. перен. Якого не можна порушити (про відносини, зв’язки і т. ін.); міцний, непорушний. Сила Радянського Союзу, незламність його полягає в нерозривному єднанні вільних республік (Рильський, III, 1956, 49); На Переяславській Раді наш народ поклявся зберігати нерозривний союз з російським народом (Тич., III, 1957, 287); У кровному, нерозривному зв’язку з народом закладена могутність партії (Ком. Укр., 7, 1965, 3). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 379.