НЕЗАГО́ЙНИЙ

НЕЗАГО́ЙНИЙ, а, е. 1. Який не загоюється, не піддається лікуванню (про рану). І невблаганна ти з’являєшся до мене — поважна мати багатьох мужів достойних,.. — і ставиш боротьбу — над рани незагойні (Ю. Янов., V, 1959, 40); * У порівн. Іскра тліла в попелі важкім і ятрилась, мов незагойна рана (Л. Укр., І, 1951, 282). 2. перен. Який не може пройти, зменшитися (про горе, щось тяжке, неприємне і т. ін.); постійний. Незагойне горе. Незаго́йна ра́на — те, що, не зникаючи, турбує людину, змушує переживати. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Збан., Між.. людьми, 1955, 194). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 306.