БЛИ́НДАР

БЛИ́НДАР, я, ч., діал. Жебрак, старець. — Палажці тільки б сліпих блиндарів водити по селах, а не людей до Києва (Н.-Лев., II, 1956, 336). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 199.