НЕВГАВУ́ЧЕ
НЕВГАВУ́ЧЕ. Присл. до невгаву́чий. Вітер почина грати на далекім воринні.. Тонко заводить вориння, як муха в тенетах, скиглить біль нестерпучий, плаче самотній сум… Дзз… дз-и-и… Невгавуче, безперестанку (Коцюб., II, 1955, 321).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 252.
Смотреть больше слов в «Словнику української мови в 11 томах»
НЕВГАВУ́ЧИЙ →← НЕВГА́ВНО