НАОКО́ЛО

НАОКО́ЛО, розм. НАОКІ́Л, присл., рідко. Те саме, що навко́ло 1. Страшно розносився той галас по гаю і одкликався наоколо луною (Стор., І, 1957, 399); Все тут [на Дніпрогесі] реве лев’ячим ревом, шум могутній стоїть наокіл (Гончар, Людина.., 1960, 245); Дитячий гомін іздаля летить і лине наоколо (Гонч., Вибр., 1959, 348). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 135.