БЕРЛИ́Н
БЕРЛИ́Н, а, ч., заст. Карета. І руки голі, і шиї голі, точнісінько, як на панях, що у городі берлинами розїжджають (Кв.-Осн., II, 1956, 240); Іде шляхом до Києва Берлин шестернею, А в берлині господиня З паном і сім’єю (Шевч., І, 1951, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 161.
Смотреть больше слов в «Словнику української мови в 11 томах»
БЕРЛИ́НА →← БЕРКШИ́РСЬКИЙ