НАВКО́ЛО

НАВКО́ЛО. 1. присл. Кругом, навкруги. За хатою буде зелений садочок. Навколо із квітів рясненький віночок (Коцюб., І, 1955, 426); Навколо було тихо, тільки тріщало гілля від сильного морозу (Шер., В партиз. загонах, 1947, 56). ◊ Ходи́ти круго́м та навко́ло — не доходити до суті справи. — І давайте не ухилятися вбік, а то все ходимо кругом та навколо (Головко, II, 1957, 545). 2. прийм., з род. в. Уживається при назві предметів, живих істот, біля яких з усіх боків щось відбувається, здійснюється і т. ін. Софія почала раптово збирати та складати різні дріб’язки, що порозкидала баронеса навколо себе (Л. Укр., III, 1952, 522); Забіліли сніги навколо Києва, загуляли хуртовини (Довж., І, 1958, 56). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 36.