НА́ВЗНАК

НА́ВЗНАК, присл. Обличчям догори, на спині; на спину. Марко лежав навзнак, страшно було на його і глянути (Стор., І, 1957, 344); Він ліг навзнак і, ледве дихаючи, здався на волю хвиль (Дмит., Наречена, 1959, 19); Вітер галопом стрибає, а Василь повід пустить і перехилиться навзнак на спину коневі (Донч., VI, 1957, 153); // перев. з сл. упасти, простягтися і т. ін. Пластом, як пласт. Генерал фон дер Крок спершу витріщив очі, потім хотів розсердитись і посміхнутися разом, але тут же раптом брязнув навзнак (Панч, І, 1956, 105); Перед вашими очима здіймається вгору водяний смерч, ви падаєте з переляку навзнак (Вишпя, II, 1956, 269); * Образно. Могильна тиша навзнак упала на площі (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 10). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 30.