МИМОВІ́ЛЬНО

МИМОВІ́ЛЬНО. Присл. до мимові́льний. Заслухавсь мимовільно Любих звуків так він пильно, Що й про смерть забув (Граб., І, 1959, 475); Що таке страх?.. Це те, що часом, мимовільно, обхоплює так само вищу істоту, як найменшу комашку (Коцюб., II, 1955, 427); Ми руки мимовільно простягли Під чисту, свіжу, молоду вологу… (Рильський, II, 1960, 293); Звичайно у ранньому віці вправи на дотик відбуваються мимовільно — багаторазовим доторкуванням до іграшок та інших предметів (Шк. гігієна, 1954, 61). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 709.