ЛЯ́МЕЦЬ
ЛЯ́МЕЦЬ, мця, ч., діал. Повсть. Поперед усіх, зовсім біля дверей, трусив своїм зім’ятим кожухом, вовна на якому звалялась уже в лямець, розгублений Голова (Збан., Єдина, 1959, 186).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 580.
Смотреть больше слов в «Словнику української мови в 11 томах»
ЛЯ́МКА →← ЛЯ́МБЛІЯ