ЛИЦЕМІ́Р

ЛИЦЕМІ́Р, а, ч. Лицемірна людина. По закону апостола Ви любите брата! Суєслови, лицеміри, Господом прокляті (Шевч., І, 1963, 327); Ленін виставив до ганебного стовпа Троцького, назвавши його Іудушкою. Ленін зірвав маску з цього дворушника і лицеміра (Біогр. Леніна, 1955, 113). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 501.