ЛЕМЕХУВА́ТИЙ

ЛЕМЕХУВА́ТИЙ, а, е, розм. Неповороткий, млявий, флегматичний. Такий [Петро] палкий та опришкуватий, як той огонь, хоч на взір ніби й лемехуватий (Н.-Лев., III, 1956, 281); — Сторожа… наші дівчата… — зволікаючи, сказав лемехуватий монашок і підійшов на один крок ближче до печі (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 413). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 475.