БЕЗДО́МНИК

БЕЗДО́МНИК, а, ч. Одинока людина; бурлака. Не нагадуйте мені, що я знов сирота і бездомник (Крим., А. Лаговський, III-IV, 14); Я один бездомник і сірома Розумію: ти одна, одна (Мал., II, 1956, 406). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 126.