Смотреть больше слов в «Словнику української мови в 11 томах»
лі́то — 1) (зменшено-пестливе — лі́течко) найтепліша пора року між весною та осінню; з цією порою в народі пов’язані сподівання на врожай, тому кажуть: «Літо родить, а не поле», «Літо запасає, а зима з’їдає», «Раз літо родить»; у цю пору хлібороб багато працює, бо знає: «Літом пролежиш, а зимою з сумою побіжиш», «Раз на рік літо буває», «Хто в літі гайнує, той в зимі голодує»; народ не жалує ледарів, кажучи: «Ціле літо просвистав», «Дріба-дріта серед літа, прийшла зима — хліба нема»; літові раділи: «Бджоли раді цвіту, люди — літу», «Літом і баба сердита на піч»; з цією порою року пов’язано багато погодних та інших прикмет, — «вологе літо і тепла осінь — на довгу зиму», «коли в літі дощ рідко буває, тоді в вулику мед прибуває», «літо буряне — зима з заметілями», «літо сухе, жарке — зима сніжна, морозна»; на Гуцульщині літо звали Святим Петром, за іменем найбільшого святого цієї пори. Літо на зиму робить (М. Номис); Летить літо як на крилах (М. Номис); Я дав би дві зими за одне літо (М. Номис); Минуло літо, після жнив Овес хазяїн змолотив (Л. Глібов); 2) див. ба́бине лі́то. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 339-340.... смотреть