КУХАРЧУ́К

КУХАРЧУ́К, а, ч. Хлопчик, який допомагає кухареві; хлопчик на кухні. Управитель вчитися не дозволив і забрав Шевченка на панську кухню кухарчуком (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 11); Лікар вийшов, а натомість прийшов кухарчук у високому білому ковпаку і приніс сніданок (Панч, Ерік.., 1950, 21). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 420.