КУЛАЧА́

КУЛАЧА́, а́ти, с. Зменш.-пестл. до кула́к 1. Одарочка з розкудланою головкою, з червоним личком, тручи кулачатами очиці, пхикала (Мирний, І, 1954, 239). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 390.