КУ́ПИНА́

КУ́ПИНА́, ку́пини́, ж. Горбик на луці чи болоті, порослий травою або мохом. На старих очеретинах гойдались покинуті гнізда, по рудих, аж червоних, ослизлих од туману купинах валялись пір’я й гадючі линовища (Коцюб., І, 1955, 361); Я щасливо перестрибував з купини на купину, з горбка на горбик (Козл., Весн. шум, 1952, 104); По болоту бродив: знайшов на купині гніздо плиски і сполохав чаплю (Мушк., Чорний хліб, 1960, 167). КУПИ́НА, и, ж., рідко. Те саме, що ку́па 1. Каминецький соломинкою допомагає мурашці видобутись з-під купини тирси (Вільде, Сестри.., 1958, 283). КУПИНА́1, и́, ж. (Polygonatum Adans.). Багаторічна рослина родини лілійних із схиленими квітками та довгим кореневищем. Скрізь, вподовж берега, заяскра-віли весняні купини (Гончар, Таврія, 1952, 90). КУПИНА́2, и, ж., заст. Кущ (у 2 знач.). Загрузаючи по черево, сопучи і чвакаючи, вона [корова] потяглася до купин зеленої осоки (Вол., Місячне срібло, 1961, 305). ◊ Неопали́ма купина́ див. неопали́мий. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 402.