КРИ́ЖІ

КРИ́ЖІ, ів, мн. 1. Нижня частина спини; поперек. Взяв дід бабу за крижі Та поводив по хижі (Чуб., V, 1874, 1136); Калинович.. пробував устати, але почув біль у крижах і йойкнув (Фр., VI, 1951, 351); В крижах пече, ніби колесом його [Павла Максимовича] переїхали, розтрощивши хребет (Кучер, Черв. вогонь, 1959, 62). 2. Задня частина тулуба тварини (звичайно коня). Та тут Галону [кобилу] як уперезав батіг по крижах, то на ній аж шкіра стряслася (Март., Тв., 1954, 44); Селянин, хльоскаючи його [коня] по гладких крижах віжкамщ звертав на дорогу (Панч, І, 1956, 371). 3. анат. Трикутна кістка, що утворилася внаслідок зростання між собою п’яти хребців і з’єднує тазові кістки з хребтом. Крижові хребці зростаються в одну масивну кістку — крижі (Анат. і фізіол. люд., 1957, Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 343.