КОПИ́ТЦЕ́

КОПИ́ТЦЕ́, и́тця́, с. Зменш.-пестл. до копи́то́. Еге ж, бачив я його [чорта] добре.., намалював би вам і ріжки, і копитце (Вовчок, VI, 1956, 261). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 281.