КОПІЮВА́ТИ

КОПІЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок., перех. 1. Робити копію з чого-небудь. Написав я йому [слова] на грифельній дошці, звелів копіювати (Вас., IV, 1960, 44); Порушуючи панський наказ, Шевченко.. крадькома копіював суздальські картини, що прикрашали панські покої (Слово про Кобзаря, 1961, 21); Копіювати креслення. 2. перен. Наслідувати кого-, що-небудь, точно відтворюючи його рухи, мову тощо; удавати. Янош.. копіював на своїм лиці кождий вираз, чи то сміх.., який бачив на лиці свого пана (Фр., III, 1950, 226); Широкою рукою черпають з народного джерела наші поети, користуючись елементами народного стилю, а не копіюючи той чи інший пісенний зразок (Рильський, III, 1956, 70); Марія абсолютно точно копіювала стару Закревську (Ів., Тарас, шляхи, 1954, 240). 3. Відтворювати що-небудь механічним способом за допомогою гектографа, копіювального преса тощо. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 283.