БАХМА́Т

БАХМА́Т, а, ч., діал. Бойовий верховий кінь. В голові загону на сильних бахматах, черкаючись стременами, їхало троє в однакових чорних киреях і в однакових високих шапках (Панч, Гомон. Україна, 1954, 209); Важко дихав його.. кінь-бахмат (Тулуб, Людолови, І, 1957, 6). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 113.