КО́НУС

КО́НУС, а, ч. Геометричне тіло, що утворюється обертанням прямокутного трикутника навколо одного з катетів. — В голові так і миготить: периметр, трикутник, гіпотенуза, конус… (Донч., V, 1957, 436); // Те, що нагадує таке геометричне тіло. Поміж узгір [узгір’їв] .. Піднісся конус голої гори (Бажан, Вибр., 1940, 184); Дерев’яні дахи гострими конусами височіли над хатами (Жур., Вечір.., 1958, 276). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 272.