КО́КОН

КО́КОН, а, ч. Щільна оболонка з тонких волокон, яку робить гусениця перед перетворенням у лялечку. Деякі личинки перед перетворенням на лялечку обсновують себе коконами й у них заляльковуються (Шкідн. поля.., 1949, 18); Зародки елементів нового криються в старому, як метелик у коконі (Еллан, II, 1958, 126). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 215.