БАНКІВНИ́К
БАНКІВНИ́К, а, ч. Той, хто держить банк (у 2 знач.), банкує під час гри в карти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 101.
Смотреть больше слов в «Словнику української мови в 11 томах»
БА́НКІВСЬКИЙ →← БАНК