БАНІ́ЦІЯ
БАНІ́ЦІЯ, ї, ж., заст. Покарання, що полягає в оголошенні людини поза законом, засудженні її на вигнання. Придушивши повстання 1594 — 1596 рр., польський уряд наклав на козаків баніцію, тобто оголосив їх поза законом (Іст. УРСР, І, 1953, 170).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 100.
Смотреть больше слов в «Словнику української мови в 11 томах»
БАНА́ЛЬНІСТЬ →← БАНІТУВА́ТИ