КАЛЮ́КА
КАЛЮ́КА, и, ж. Збільш. до кал 2. Настала осінь: дощі, тумани, калюка невилазна (Мирний, III, 1954, 295); Під стріхами щебечуть ластівки, Будуючи хоромки із калюки (Вирган, Квіт. береги, 1950, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 80.
Смотреть больше слов в «Словнику української мови в 11 томах»
КА́ЛЮС →← КАЛЮ́ЖНИЦЯ