КАБА́Н

КАБА́Н, а́, ч. 1. Самець свині (звичайно кастрований).— Ускочив у двір чийсь кабан (Н.-Лев., II, 1956, 274); Гмиря.. крекнув та й пішов до багаття на городі, де сини смалили кабана (Головко, II, 1957, 338); * У порівн. За богами [царем і царицею] — панства, панства В серебрі та златі! Мов кабани годовані — Пикаті, пузаті!.. (Шевч., І, 1951, 247). 2. Дика свиня; вепр. В бору плодились кабани. Ведмідь і сарна прудконога (Щог., Поезії, 1958, 359); Кабан — звір небезпечний, вбити його дуже важко (Знання.., З, 1967, 28); * У порівн. Зробився Турн наш біснуватим, Реве, як ранений кабан (Котл., І, 1952, 257). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 63.