КА́ЇН
КА́ЇН, а, ч., зневажл. Про братовбивця, зрадника, злочинця тощо. Гострив [Мамай шаблюку] щодня, бо й тупив щодня, від каїнів усяких одбиваючись (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 72.
Смотреть больше слов в «Словнику української мови в 11 томах»
КА́ЇНІВ →← КАЇ́К