КІ́ННИЙ

КІ́ННИЙ, а, е. 1. Якому надають руху коні. На невеликих ділянках картоплю можна садити квадратно-гніздовим способом під кінний плуг (Картопля, 1957, 83); У Буенос-Айресі є всі види міського транспорту — метро, трамваї, автобуси, тролейбуси, таксі і навіть кінні карети (Дмит., Там, де сяє.., 1957, 65); // Пов’язаний з їздою на конях. Програма змагань з кінного спорту дуже різноманітна (Спорт.., 1958, 78). 2. Який складається з вершників. Стояло військо тут зальотне, Волове, кінне і піхотне (Котл., І, 1952, 171); Командир полку послав кінну розвідку далеко ліворуч і праворуч від дороги (Гончар, III, 1959, 95). 3. у знач. ім. кі́нний, ного, ч., рідко. Те саме, що ве́ршник 1. Зібрав [Турн] і кінних, і піхотних І всіх для битви шиковав [шикував] (Котл., І, 1952, 214); Степовим шляхом тікають пани, чоловіки, жінки, старі, обозні, кінні, піші (Довж., І, 1958, 240). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 164.