ЗНЕТЯ́МА

ЗНЕТЯ́МА, и, ж., розм., рідко. Те саме, що нестя́ма. Хоч молодий ще, був я у такій зневірі, світ весь так мені змінився з рожевого на чорний, що в гіркій знетямі з бою я відсторонився (Фр., XI, 1952, 157). До знетя́ми — те саме, що До нестя́ми (див. нестя́ма). До знетями полюбила його. Не те, що в Дібрівку та в Гуляй-Поле — на край світу подалася б за ним! (Гончар, II, 1959, 266). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 659.